Батько Віктора Ющенка: шлях через концтабори та життя після війни

Андрій Андрійович Ющенко народився 10 квітня 1919 року в селі Хоружівка на Сумщині. Закінчивши семирічну школу, він вступив на історичний факультет Харківського педагогічного інституту, але навчання перервала війна.

У 1941 році старшина 29-ї мотострілецької дивізії опинився на західному кордоні в Білорусі. 28 червня відбувся перший бій, у якому загинув командир, а дивізія майже повністю була знищена. Тоді 22-річного Андрія взяли в полон. За майже чотири роки неволі він пройшов близько десяти таборів, серед яких Дахау, Бухенвальд, Освенцим та Флоссенбюрг. Його змушували довбати камінь у кар’єрі в Майсені, працювати на заводі в Лейпцигу та будувати злітну смугу аеродрому в місті Столп'є.

Визволення прийшло 23 квітня 1945 року, коли американські війська увійшли до Флоссенбюрга. Після повернення додому, у грудні 1945-го, Андрій одружився з односелицею Варварою. Однак мирне життя тривало недовго: радянська влада примусово направила його на роботу в західні області України. У селі Велика Кам'янка на Івано-Франківщині він став директором школи, де за ним встановили стеження та відкрили справу-формуляр.

Син Андрія, Петро Ющенко, згадує, що батько не вичавлював національний дух, а навпаки — сам перейнявся ним і передав синам. Після повернення в рідне село Андрій Андрійович працював учителем іноземної мови, виховуючи двох синів. Колишні учні згадували його як людину, яка легко знаходила спільну мову з простими селянами й розуміла фальш партійної системи.

Помер Андрій Ющенко у 1992 році. Його поховали в рідній Хоружівці, а могилу лише одного разу відвідав син Віктор. На честь батька колишній президент назвав свого старшого сина.