У Луцьку прощаються з майором Денисом Жуком, який загинув за Україну

Денис Вадимович Жук народився 16 червня 2000 року в Луцьку, де минули його дитинство та шкільні роки. У 2017 році він закінчив Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.

Усе своє життя він присвятив Державній прикордонній службі. У 2021 році закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, здобувши ступінь бакалавра за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» і кваліфікацію офіцера тактичного рівня. Після навчання служив у прикордонному загоні, а повномасштабне вторгнення росії зустрів безпосередньо на державному кордоні, виконуючи бойові завдання.

Майор Жук був нагороджений пам'ятною медаллю «За захист міста-Героя Харків» та відомчою відзнакою «Відмінний прикордонник» — за сумлінне виконання обов'язку, високий професіоналізм і досягнуті результати. Під його керівництвом прикордонники виконували бойові завдання на території Золочівської громади Богодухівського району Харківської області.

Побратими згадують його як керівника, який завжди був поруч із підлеглими. «Денис був начальником, який завжди поруч, цінував своїх людей більше, ніж власне життя. Він часто говорив, що найбільше за все боїться втратити когось зі своїх хлопців. За кожним військовослужбовцем він бачив не просто підлеглого, а бачив людину, яку вдома люблять і чекають. Ден був тим керівником, який сам особисто перебував на бойових позиціях разом зі своїми хлопцями, знав у яких умовах вони воюють. Всі хлопці знали, що він не відправить людей туди, куди сам не готовий піти», — розповіли побратими.

Його позиція щодо нагород була принциповою: «В нагородах має бути весь особовий склад, а не керівник. Що то за керівник, у якого хлопці без відзнак?» Цю фразу записав собі в блокнот його заступник.

Військовослужбовець помер 17 вересня 2026 року в Харківській міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. Мещанінова внаслідок отриманих травм.

Батько Дениса, Вадим Іванович, розповів, що син мав велике почуття справедливості та надзвичайно добре серце: «Він був військовим. Все життя присвятив прикордонній службі. Мав загострене почуття справедливості і був дуже доброю людиною».

У Дениса залишилися тато, мама та молодший брат.