Чому батьки роками зберігають дитячі малюнки й табелі

Вицвілий табель успішності, малюнок, намальований нерівними крейдами, чи записка дитячим почерком — на вигляд звичайні аркуші. Та викинути їх буває напрочуд важко. Частина таких робіт лежить у шафах, частина висить на холодильнику, а частина дбайливо зберігається в коробках.

Одна з причин — так звана автобіографічна пам'ять, тобто спогади про власний досвід і життєву історію. Дослідження психологині Елейн Різ показало, що на те, як діти запам'ятовують особисті переживання, впливають стосунки в родині та те, як батьки й діти говорять про минуле. Тому простий малюнок шестирічної дитини здатен повернути цілий період: будинок, у якому ви тоді жили, характер дитини, шкільну подію чи конкретну розмову. Так само й табель через роки нагадує про перше досягнення, хвилювання після школи або спільне виконання домашніх завдань.

Друге пояснення — ностальгія. Психологи Костянтин Седікідес і Тім Вілдшут вивчали її зв'язок зі спогадами, стосунками та значущими переживаннями. Їхня робота показує: ностальгія зазвичай є позитивною емоцією, що охоплює важливих людей, місця, предмети й моменти минулого. Саме тому річ, яка вже не має практичного сенсу, набуває великої цінності. Орфографічна помилка чи нерівні літери миттєво повертають голос дитини, її характер і вік — а не сам папір стає важливим.

Що можна зробити практично, якщо таких папок уже забагато:

— переберіть зберігання разом із дитиною, якщо вона вже доросла: частину робіт можна залишити, частину — віддати їй; — сфотографуйте те, що займає багато місця, і залиште кілька найцінніших оригіналів; — підпишіть дату, вік дитини та короткий контекст — так речі не перетворяться на безіменні аркуші; — не робіть із розбору обов'язок: якщо викинути щось зараз не готові, відкладіть і поверніться до цього пізніше; — обговорюйте з дітьми минуле — спільні розмови самі по собі допомагають зберігати родинну історію.

Є й третій вимір. Психолог Ден П. Макадамс у роботі про наративну ідентичність припускає, що люди осмислюють своє життя через історії про важливі переживання та стосунки. Батьківство — один із найважливіших розділів такої історії. Тому старий малюнок може означати не лише «це намалювала моя дитина», а «це був час, коли я виховував свою дитину». Ці речі також роблять плин часу видимим: малюнок п'ятирічної дитини виглядає інакше, коли ця дитина вже доросла, закінчила навчання, одружилася чи має власну сім'ю.

Важливо не робити поспішних висновків. Зберігання шкільних робіт саме по собі не означає надмірної прив'язаності до минулого: комусь просто важливо мати сімейні спогади, а хтось сподівається, що діти оцінять ці речі згодом. Психологія не визначає особистість за коробкою малюнків — вона лише допомагає зрозуміти, чому така проста річ має цінність, не пов'язану з грошима.