Держава як рятівне коло: історія дівчини, яка вирвалася з бідності

Коли держава працює, вона може змінити долю. Це підтверджує історія жінки, яка з дитинства, повного злиднів, змогла побудувати гідне життя завдяки освіті, оплаченій державою.

Її дитинство було далеким від безтурботного. Після смерті прабабусі, яка заміняла їй матір, дівчинка опинилася з біологічною матір'ю, що страждала на алкоголізм. Жили в селі без газу та води, одяг був лише гуманітарний. Щоб встигнути до школи, доводилося вставати о п'ятій ранку і доїти корів. Власної зубної щітки не було аж до старших класів.

Порятунком стала освітня система. Коли дівчинці було п'ятнадцять, вона пішла з дому, і її класна керівниця Тетяна Іванівна Хиленко взяла над нею опіку. Це врятувало її від інтернату та дало змогу закінчити школу.

Наступним кроком стала вища освіта. Статус дитини-сироти дав пільги: нижчий прохідний бал, безкоштовні підготовчі курси та підвищену стипендію. Це дозволило дівчині скласти ЗНО на високі бали (українська — 189, історія — 178) і вступити на філологічний факультет педагогічного університету. Вона стала першою людиною в родині з вищою освітою та закінчила навчання з червоним дипломом.

Диплом не став миттєвим соціальним ліфтом: спочатку була робота в службі охорони, потім — шлях у регіональну журналістику, а згодом і в Київ. Але саме освіта, оплачена державою, стала точкою опори.

Сьогодні жінка має родину, виховує сина Максима і бачить різницю між своїм дитинством та його. Вона наголошує: держава — це не абстракція, а конкретні люди та інституції, які, попри неідеальність, можуть дати покинутій дитині шанс на інше життя.