Понад 1500 евакуйованих дітей досі за кордоном: чому частина не хоче повертатися

Після початку повномасштабної війни Україна евакуювала багатьох вихованців дитячих будинків до країн Європи. Задум був тимчасовим, але понад 1500 дітей досі перебувають за кордоном. І чимало з них повертатися вже не прагнуть.

Київ намагається повернути евакуйованих, однак наштовхується на юридичний опір іноземних сімей. Частина італійських судів стає на бік місцевих опікунів і блокує українські накази про репатріацію неповнолітніх.

«Якщо ці діти колись повернуться, вони матимуть обмежене розуміння української мови, культури та історії, що загрожує нашій демографії», – пояснила юристка Катерина Рашевська.

Гострою ситуація стала у квітні 2024 року: тоді суд дозволив італійській родині легально усиновити 15-річного українського хлопця. Це сталося попри те, що в дитини є родичі в Україні, а Київ офіційно заборонив міжнародне усиновлення.

«Є багато бездітних пар, які користуються нестабільною ситуацією, щоб обійти суворі закони про усиновлення та отримати українську дитину», – повідомила волонтерка Юлія Донніченко.

Водночас підлітки, які повертаються, нерідко скаржаться на умови проживання та обмежений доступ до якісної освіти. Евеліна після двох років на Сицилії повернулася в Україну, де її влаштували в нову прийомну родину. Через велику кількість інших прийомних дітей умови там нагадували дитбудинок.

«Я була постійно замкнена вдома і не ходила до школи, а свою кімнату залишала лише для уроку англійської раз на тиждень», – згадала 18-річна українка.

Інший сирота, Денис, мав повернутися до України разом із сотнею інших дітей у серпні 2024 року. Найбільше він боявся швидкої мобілізації, тому відмовився їхати й звернувся до місцевого суду.

«Соціальні працівники використовували залякування і навіть лайку, якщо ми виявляли будь-які ознаки відкритого опору», – розповів він.

Завдяки втручанню українського суду Денис уникнув репатріації й залишився в Італії, де нині працює офіціантом. За його словами, знайомі після повернення в Україну часто живуть в установах без води, по шість осіб у кімнаті. Він уважає, що це доводить: «насправді не дбали про наші інтереси та нашу безпеку».

Дехто з підлітків погоджується на репатріацію неохоче, а після повноліття знову виїжджає. Сирота Максим повернувся в Україну, але вже за 3 місяці назавжди переїхав до Німеччини. За його словами, в Україні для нього нічого немає, а майбутнє він бачить виключно в ЄС.

Що з цим робити родинам

Якщо ваша дитина або підопічний перебуває за кордоном, насамперед уточніть її юридичний статус: хто є опікуном, чи є рішення суду, чи діють документи, видані в Україні.

Зберігайте всі документи про родинні зв’язки, опіку та усиновлення – вони можуть знадобитися в суді.

Підтримуйте регулярний контакт із дитиною, з’ясовуйте її реальні умови життя й навчання, а не лише формальний статус.

Перед поверненням заздалегідь перевіряйте, де саме житиме дитина, скільки там вихованців і чи матиме вона доступ до школи.

У складних випадках варто залучати юриста з міжнародного сімейного права та профільні громадські організації.

Підсумок

Історії евакуйованих дітей показують: сама лише репатріація не розв’язує проблему. Родинам важливо завчасно подбати про юридичний бік, умови проживання й освіту дитини, щоб повернення не обернулося для неї новою втратою.