Історія захисника Юрія Пивоварова: від мрії до подвигу

Юрій народився 9 червня 1997 року в Охтирці на Сумщині. Коли йому було три роки, родина переїхала до Горлівки на Донеччині. Через проблеми зі здоров'ям хлопець навчався в інтернаті для дітей із серцево-судинними захворюваннями, а неповну середню освіту здобув у Горлівській школі №7. Він захоплювався історією України та багато читав.

Після дев'ятого класу Юрій вступив до машинобудівного коледжу, мріючи стати інженером. Однак 2014 року через вторгнення російських військ родина змушена була переїхати до Ромен, звідки походили батьки матері. Там Юрій перевівся до Роменського коледжу Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана й у 2017 році отримав спеціальність «Хімічні технології тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів».

Із дитинства Юрій мав загострене почуття справедливості та безмежно любив Україну. Він доєднався до добровольчого молодіжного корпусу «Правий сектор», а 2018 року підписав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою імені короля Данила Галицького. Згодом познайомився з майбутньою дружиною Вікторією — спочатку вони спілкувалися онлайн майже два роки, а в квітні 2023-го одружилися. Після завершення контракту пара переїхала до Києва, де Юрій працював на будівництві.

Після 24 лютого 2022 року, подбавши про безпеку коханої, Юрій записався до 95-ї Десантно-штурмової бригади. У її складі він брав участь у боях у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, а вже в квітні 2022-го отримав поранення. Після реабілітації в Києві та Харкові повернувся у стрій. Він завжди казав: «Мій святий обов'язок чоловіка – захищати Україну».

За бойові досягнення 17 листопада 2023 року Юрія нагородили відзнакою «Лицарський хрест», а в лютому 2024-го — нагрудним знаком «Золотий хрест». Улітку 2024-го його перевели до 132-го окремого розвідувального батальйону військової розвідки у складі Десантно-штурмових військ. Він обіймав посаду командира відділення роти вогневої підтримки на Запорізькому та Харківському напрямках. Побратими поважали його за професіоналізм.

Навіть у війську Юрій донатив на ЗСУ та допомагав матері загиблого друга. У червні 2024-го він мав коротку відпустку й разом із дружиною будував плани: хотів учитися далі, щоб згодом служити в СБУ. У серпні бригаду дислокували на Курський напрямок. Юрій загинув 31 серпня 2024 року від влучання ворожого КАБу в районі населеного пункту Шептухівка Курської області РФ.

«Юра – це мій особистий всесвіт, який зруйнувала РФ... Єдине, про що ми мріяли – це жити разом, збудувати будинок і просто бути щасливими», — згадує Вікторія. Поховали захисника на Засульському кладовищі в Ромнах. Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Для родин, які чекають близьких із війни, важливо знати: після загибелі військовослужбовця рідні мають право на одноразову грошову допомогу, пільги та державні гарантії. Звертатися варто до територіального центру комплектування або органів соціального захисту за місцем проживання. Дбайте про себе та не бійтеся просити підтримки у фахівців — психологів і волонтерів.