Історія захисника: Дмитро Галаган (позивний «Джава») із Кобижчі

Дмитро Галаган народився 1 квітня 1997 року в Києві. Дитинство провів у столиці, але родина мала дачний будинок у селі Кобижча, що на Чернігівщині, тож ці місця були для нього рідними. Навчався у київській школі №170 (нині ліцей в Оболонському районі). З дитинства цікавився військовою справою: танками, зброєю, історією.

Здобув фах механіка двигунів у Київському коледжі морського та річкового флоту, цікавився ІТ та 3D-моделюванням, любив читати. Його сестра Дар’я згадує: «Діма був дуже доброю людиною, він завжди всім допомагав та весь час посміхався. Коли йому було 17 років, він брав участь у Революції Гідності, але батькам говорив, що йде на навчання в коледж».

Після строкової служби Дмитро вирішив лишитися в армії, у 2018 році підписав контракт. Служив у 36-ій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Ще в 2019-му під час служби в ООС на Донеччині, в районі села Широкине, його контузило, але він не залишив службу.

На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Дмитро був командиром відділення вогнеметного взводу. З перших днів брав участь у боях на передовій. У листопаді 2022-го брав участь у звільненні Херсона, де отримав другу складну контузію. За службу нагороджений нагрудними знаками «Золотий хрест» та «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

На початку літа 2023 року підрозділ Дмитра воював на Запорізькому напрямку. 15 червня поблизу села Приютне молодший сержант загинув від смертельного поранення. Тіло захисника вдалося забрати з поля бою лише 22 червня, коли в Бобровицькій громаді відбулося прощання.

Місцевий житель Ігор Ярмоленко написав: «Хочу повідомити, що загинув Галаган Діма, який захищав нас з вами. Сам Діма не з села, але тут проживають його рідні і він сам часто до них приїжджав. Але в цей раз він вже повернеться назавжди. Ховатимуть рідні його в нашому селі».

Поховали Дмитра з військовими почестями в Кобижчі. Вдома на нього чекали мама, дві молодші сестри та кохана дівчина. Перший заступник Бобровицького міського голови Володимир Данішевський у прощальній промові наголосив, що пам’ять про захисника лишиться як приклад патріотизму, незламності духу, добра та самопожертви.

Нещодавно, коли Дмитру мало виповнитися 29 років, Людмила Самоткан написала у соцмережі: «Сьогодні ми схиляємо голови в знак поваги і скорботи та висловлюємо щире співчуття родині та близьким Захисника. Нехай світла пам'ять про нього завжди живе в наших серцях, а його подвиг нагадує нам про важливість миру, єдності та незламного духу».

Вічна слава Дмитрові Галагану!