Іван Петрунів: батько, захисник, Герой — історія львів'янина

Іван Петрунів народився 28 червня 1970 року у Львові, в мікрорайоні Білогорща. Там минули його дитинство та юність. З майбутньою дружиною познайомився у спільній компанії. Як згадує донька Роксоляна, її мама спочатку не відповідала на залицяння, але Іван не здавався: "Хотіла, щоб він показав своїми вчинками, що він справжній чоловік. От він цим її і зачепив — після першої спроби не здався. Далі добивався, бо бачив її своєю дружиною". Після одруження пара оселилася на Сихові, у них народилися син Роман і донька.

Для дітей Іван був не лише батьком, а й другом. "Тато був моєю опорою, моєю підтримкою. Він мене завжди вислуховував, він був справжнім моїм другом", — розповідає Роксоляна. Він ніколи не засуджував, давав мудрі поради й навчав не зупинятися перед труднощами. До війни Іван працював у будівельних фірмах, займався ремонтами. У вільний час любив проводити з родиною, часто влаштовував пікніки, а інколи вони їздили до Івано-Франківська чи в Карпати. Ще однією його пристрастю було готування — донька особливо згадує його борщ і вареники з картоплею.

Після початку повномасштабного вторгнення Іван вирішив піти до війська. Рідних він про це не попередив, бо розумів, що вони можуть відмовляти. На питання доньки, чому він іде на війну, відповів: "Я не можу сидіти вдома, дивлячись, що роблять з моєю країною". А на запитання, як він захистить сім'ю, сидячи вдома, додав: "Як я зможу захистити вас, сидячи вдома і без зброї? Я мушу бути там".

Із 2022 року Іван служив у 223-му зенітному ракетному полку імені Українських Січових Стрільців Повітряних сил ЗСУ, де збивав ракети та безпілотники. Служба проходила в різних областях — від Кіровоградщини до Житомирщини. Після звільнення Бучі та Ірпеня він проїжджав через ці міста й був вражений побаченим: "Він мені розповідав, що проїжджав і бачив усі ці смерті — загиблих цивільних на землі. Що Росія робить з нашими людьми і з нашою країною", — згадує донька.

У 2025 році Іван перевівся до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, де був стрільцем-помічником гранатометника. Побратими розповідали, що він часто казав: "Я тут стою за свою сім'ю". 25 квітня 2025 року Іван зник безвісти поблизу села Костянтинопіль на Донеччині. Понад рік родина не мала жодної звістки. 9 липня 2026 року ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Військовому було 54 роки.

У родині Іван мав особливі прізвиська: доньку називав "Няня", сина — "Барбос", а дружину — "Мануна". На згадку про нього донька зробила татуювання зі словом "Няня", а дружина — зі словом "Мануна". Рідні закликають підтримати петицію про присвоєння Івану Петруніву звання Героя України посмертно.