У Краматорську люди з порушеннями слуху не чують сирен і дронів: як їм допомагають

28-річна Вікторія Коломієць із дитинства має порушення слуху й носить слуховий апарат. Вона залишилася в Краматорську та опікується приблизно двадцятьма літніми й самотніми людьми, які майже або зовсім не чують.

Одна з її підопічних — 85-річна Ганна, яка живе сама. Вікторія привозить їй хліб і провідує, щоб дізнатися про самопочуття. Жінка планує залишитися вдома й на зиму: у будинку є піч, тож знадобиться запас дров. Її пенсія — 3200 гривень, але через небезпеку листоноші гроші додому вже не приносять. «Бабуся розповідає, що їй дуже важко, наприклад, вибратися в місто. Отримати пенсію, поки в неї немає картки. Вона каже, що хтось їй сказав, що поки пенсію можна отримати на пошті», — розповідає Вікторія. Крім неї, Ганні допомагають волонтери та сусіди, але евакуюватися жінка не хоче. «Що тримає? Страх. Невідомість. Куди їхати? Людина дезорієнтована. Стара, у віці. І розуміє, що зняти житло вона не зможе, тому залишається тут», — пояснює Вікторія.

У цьому районі Краматорська з серпня 2026 року діє примусова евакуація родин з дітьми. У небі чути дзижчання дронів.

Під опікою Вікторії — близько двох десятків людей з порушеннями слуху, переважно літніх, які залишаються вдома. «Вони не чують дрони, вони не чують звуки сирен, вибухи. Їм доводиться трошки орієнтуватися по людях. Але частіше вони сидять просто вдома. Нікуди не виходять. Виїхати вони не можуть, бо в них великий страх. Якщо вони виїдуть в інше місто, це просто повна дезорієнтація: немає допомоги, немає підтримки, вони нічого не знають», — каже вона. Ті, кому дозволяє здоров'я, ходять до магазинів самі: щоб пояснити, що потрібно, хтось показує список, хтось — пальцями.

Жестовою мовою Вікторія володіє з дитинства. «Слуховий апарат — це моє спасіння. Якщо я його знімаю, я просто гублюсь без нього. Багато людей дивується, коли я кажу, якщо я зняла апарат, для мене все стає якесь сіре. А коли ти вдягаєш, світ стає яскравіше. Вночі я зазвичай його знімаю, але коли страшно лишаюсь у ньому», — розповідає жінка. У її власному будинку через обстріли вже тричі вилітали вікна. «Намагаємося якось зібратися та відремонтувати, але вже розуміємо, що немає сенсу», — додає вона.

Попри це, Вікторія планує й надалі жити в рідному місті. Вона їздить до людей, допомагає отримати гуманітарну допомогу та оформити соціальні виплати. «Якщо треба поїхати в якусь інстанцію, ми приїжджаємо туди, розбираємось з питанням, я перекладаю, вони пишуть, заяви подають, на що потрібне. Ось скоро буде на 19800 Виплата зимової підтримки від уряду жителям прифронтових регіонів, яку анонсували у вересні. — програма запускається. Вони починають вже мені телефонувати: «А як це зробити? А що робити?». Потихеньку починаємо розбиратися з цим питанням», — розповідає вона. «Я від щирого серця люблю допомагати людям з порушенням слуху, бо це для мене дуже близько. Мене мама погано чує, бабуся нечуюча. Мене дуже часто запитують, чому я тут залишаюсь. Я залишаюсь тут, бо я тут дуже потрібна», — каже Вікторія Коломієць.

Людмила Сніцаренко, координаторка проєктів громадської організації «Фонд розвитку громади», яка опікувалася людьми з порушеннями слуху в Краматорську впродовж семи років, розповіла, що представники організації виїхали, а тим, хто залишився, допомагають дистанційно. За її даними, раніше йшлося про 250 людей з порушеннями слуху — не лише з Краматорська, а й із сусідніх Слов'янська, Костянтинівки та прилеглих сил. «Зараз людей — 10–15. Вони отримують гуманітарну допомогу. Кожного дня ми просимо, щоб люди виїжджали, і надаємо їм інформацію. Звертаються до нашого перекладача жестової мови, він вже зв'язується з організаціями, які надають послуги евакуації», — каже Сніцаренко.

За інформацією пресслужби Краматорської міської військової адміністрації, у Краматорській громаді залишаються 45 тисяч людей, з них майже 3,5 тисячі — люди з інвалідністю першої та другої груп.