«Не чують сирен і дронів»: як живуть люди з порушеннями слуху в Краматорську

У Краматорську щодня чути обстріли, а в небі — дзижчання дронів. Але частина місцевих жителів цього просто не чує. 28-річна Вікторія Коломієць із дитинства має порушення слуху, користується слуховим апаратом і опікується майже двома десятками літніх та самотніх людей, які майже або повністю не чують.

Одна з її підопічних — 85-річна Ганна, яка живе сама. Вікторія привозить їй хліб і перевіряє самопочуття. Жінка планує залишатися вдома й на зиму: в будинку є піч, тож знадобиться запас дров. Її пенсія — 3200 гривень, але через небезпеку листоноші гроші додому вже не приносять.

«Бабуся розповідає, що їй дуже важко, наприклад, вибратися в місто. Отримати пенсію, поки в неї немає картки. Вона каже, що хтось їй сказав, що поки пенсію можна отримати на пошті», — розповідає Вікторія Коломієць.

Окрім неї, Ганні допомагають волонтери та сусіди. Та виїжджати жінка не хоче. «Що тримає? Страх. Невідомість. Куди їхати? Людина дезорієнтована. Стара, у віці. І розуміє, що зняти житло вона не зможе, тому залишається тут», — пояснює Вікторія.

У цьому районі Краматорська з серпня 2026 року діє примусова евакуація родин з дітьми. Загалом, за даними пресслужби Краматорської міської військової адміністрації, у громаді залишаються 45 тисяч людей, з них майже 3,5 тисячі — люди з інвалідністю першої та другої груп.

Чому це критично саме для людей з порушеннями слуху

«Вони не чують дрони, вони не чують звуки сирен, вибухи. Їм доводиться трошки орієнтуватися по людях. Але частіше вони сидять просто вдома. Нікуди не виходять. Виїхати вони не можуть, бо в них великий страх. Якщо вони виїдуть в інше місто, це просто повна дезорієнтація: немає допомоги, немає підтримки, вони нічого не знають», — розповідає Вікторія Коломієць.

Ті, кому дозволяє здоров'я, ходять до магазинів самі. Щоб пояснити, що потрібно, хтось показує список, хтось — пальцями. Жестовою мовою Вікторія володіє з дитинства.

«Слуховий апарат — це моє спасіння. Якщо я його знімаю, я просто гублюсь без нього. Багато людей дивується, коли я кажу, якщо я зняла апарат, для мене все стає якесь сіре. А коли ти вдягаєш, світ стає яскравіше. Вночі я зазвичай його знімаю, але коли страшно лишаюсь у ньому», — каже вона.

У будинку самої Вікторії через обстріли вже тричі вилітали вікна. «Намагаємося якось зібратися та відремонтувати, але вже розуміємо, що немає сенсу», — розповідає жінка.

Попри це, вона планує залишатися в рідному місті: їздить до людей, допомагає отримати гуманітарну допомогу та оформити соціальні виплати. «Якщо треба поїхати в якусь інстанцію, ми приїжджаємо туди, розбираємось з питанням, я перекладаю, вони пишуть, заяви подають, на що потрібне. Ось скоро буде на 19800 Виплата зимової підтримки від уряду жителям прифронтових регіонів, яку анонсували у вересні. — програма запускається. Вони починають вже мені телефонувати: «А як це зробити? А що робити?». Потихеньку починаємо розбиратися з цим питанням», — каже Вікторія.

«Я від щирого серця люблю допомагати людям з порушенням слуху, бо це для мене дуже близько. Мене мама погано чує, бабуся нечуюча. Мене дуже часто запитують, чому я тут залишаюсь. Я залишаюсь тут, бо я тут дуже потрібна», — додає вона.

Що варто знати родинам

За словами координаторки проєктів громадської організації «Фонд розвитку громади» Людмили Сніцаренко, організація сім років опікувалася в Краматорську людьми з порушеннями слуху. Нині її представники виїхали, а тим, хто залишився, допомагають дистанційно. Раніше йшлося про 250 людей з порушеннями слуху — не лише з Краматорська, а й із сусідніх Слов'янська, Костянтинівки та прилеглих населених пунктів.

«Зараз людей — 10–15. Вони отримують гуманітарну допомогу. Кожного дня ми просимо, щоб люди виїжджали, і надаємо їм інформацію. Звертаються до нашого перекладача жестової мови, він вже зв'язується з організаціями, які надають послуги евакуації», — розповідає Людмила Сніцаренко.

Якщо у вашій родині є людина з порушенням слуху, варто заздалегідь подбати про кілька речей: візуальні способи оповіщення про тривогу (наприклад, світлові сигнали або повідомлення на телефон із вібрацією), постійний контакт із сусідом, який може постукати чи попередити, та зібрана «тривожна валізка» з документами й запасом ліків. Також важливо мати картку, де письмово вказано потреби людини, — це допоможе в спілкуванні з рятувальниками, медиками та волонтерами.

Підсумок: для людей із порушеннями слуху поблизу фронту головний ризик — не відсутність інформації, а неможливість почути небезпеку. Родині варто не покладатися лише на слух, а заздалегідь домовитися про візуальні сигнали, помічника поруч і чіткий план дій на випадок обстрілу.