ООН задокументувала понад 1000 випадків сексуального насильства в Україні

Управління ООН з прав людини 18 вересня оприлюднило доповідь, у якій задокументовано близько 1004 випадків сексуального насильства, пов'язаного з повномасштабним вторгненням росії в Україну. Документ базується на конфіденційних інтерв'ю з сотнями постраждалих від дій обох сторін, а також на судових документах та офіційних записах.

Згідно з даними ООН, сексуальне насильство застосовувалося до цивільних осіб і військовополонених як складова практик катування, залякування та примусу. У 89% випадків ішлося про представників російських органів влади — військових, співробітників пенітенціарної служби та служби національної безпеки. Ще 11% випадків стосувалися дій представників українських органів влади.

Більшість постраждалих — чоловіки, особливо ті, кого тримали під вартою. Водночас насильства зазнали також жінки й діти, переважно на окупованих територіях України. Наймолодшою задокументованою жертвою зґвалтування стала чотирирічна дівчинка, найстаршою — 82-річна жінка. В обох випадках злочини вчинили представники російських органів влади.

Серед зафіксованих порушень — зґвалтування, групові зґвалтування, калічення статевих органів, ураження струмом, побиття та інші принизливі дії. Для українських військовополонених і утримуваного медичного персоналу поширеним способом катування було застосування електричного струму до статевих органів — через радянський польовий телефон «тапік» або електрошокер. Принаймні один раз цього зазнали 155 осіб, тобто 27%.

Щодо порушень, віднесених до відповідальності українських органів влади стосовно російських та іноземних військовополонених, майже половину становили погрози сексуальним насильством. Решта включала примусове оголення, ураження струмом, побиття тіла й статевих органів, принизливе поводження, два випадки сексуального посягання та дві спроби зґвалтування.

Що з цим робити родинам. Якщо ви або ваша близька людина постраждали від сексуального насильства, важливо не залишатися з цим наодинці: свідчення фіксують у конфіденційному порядку, і саме вони згодом стають основою для доповідей і судових справ. Звернутися по допомогу можна до правозахисних організацій, які працюють із постраждалими від воєнних злочинів, та до медичних і психологічних служб — вони допомагають і з документуванням, і з відновленням. Якщо йдеться про дитину, розмову варто вести з фахівцем, який має досвід роботи з такими випадками.

Підсумок: цифри в доповіді ООН — це лише те, що вдалося підтвердити. За кожною з них стоїть людина, яка потребує безпеки, медичної допомоги та підтримки близьких. Родині важливо знати: свідчення можна надати конфіденційно, а постраждалі мають право на захист і супровід на кожному етапі.