Вкрадене дитинство: чому право досі не бачить повної шкоди

Поняття «вкрадене дитинство» міцно увійшло в мову звітів, виступів і документальних фільмів про українських дітей, які пережили російську агресію. Проте для права це лише образ, а не самостійна категорія шкоди.

Юристи пояснюють: закон розкладає пережите дитиною на окремі факти — депортацію, вербування, індоктринацію, сексуальне насильство, каліцтво чи вбивство рідних. Кожен із них можна зафіксувати й кваліфікувати, але сукупний вплив цих подій на розвиток малюка досі не визнається окремою шкодою.

Фахівці, які супроводжують таких дітей, наголошують: наслідки не завершуються разом із подією. Дитина може повернутися з окупації, батьки — з полону, але родина ще довго житиме з відлунням пережитого. Шкода змінює стосунки, навчання, здатність довіряти та уявлення про майбутнє.

Що вже зроблено в праві?

Міжнародний кримінальний суд у справі «Лубанга» 2012 року визнав: відшкодування дітям потребує особливого підходу з урахуванням їхнього віку. Офіс Спеціального представника ООН наголошує на відновленні прав і репараціях за втрату сім’ї, освіти та засобів до існування.

Реєстр збитків для України під егідою Ради Європи 2025 року відкрив категорії заяв про смерть (А2.1) та зникнення безвісти (А2.2) близького члена сім’ї. В українському законодавстві існують статуси дитини, яка постраждала від агресії, та особи, постраждалої від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Але ці категорії оцінюють лише зафіксований наслідок, а не сам процес розвитку дитини, який триває роками.

Як діяти батькам і опікунам?

Експерти радять: • Документуйте все: дати, події, свідчення — навіть якщо здається, що «це й так усі знають». • Фіксуйте зміни в поведінці, навчанні, сні, стосунках дитини — це стане в пригоді для оцінки шкоди. • Звертайтеся по психологічну підтримку до фахівців, які мають досвід роботи з воєнною травмою. • Слідкуйте за оновленнями Реєстру збитків: перелік категорій заяв поступово розширюється.

Юристи та психологи нині працюють над методологією, яка дозволить оцінювати комплексну шкоду дитинству за критеріями кумулятивності, вікової чутливості, тривалості та багатовимірності. Це потрібно, щоб «вкрадене дитинство» перестало бути лише метафорою й отримало юридичне визнання — задля справедливих репарацій і довгострокової підтримки дітей.