«Люди бояться села»: історія Тетяни з Борщівки Першої, яка проміняла Рівне на власний город

Тетяна народилася в Радивилівському районі, а потім три десятиліття мешкала в Рівному. Квартиру в місті подружжя залишило дочці, а саме 2014 року перебралося до Борщівки Першої. Нині родина живе в оселі свекрухи, зведеній переселенцями з Чехії після Другої світової війни.

У Рівному Тетяна працювала головним бухгалтером, а на новому місці вже вісім років працює вагарем на елеваторі. За її словами, роботу вона не шукала — вона знайшла її сама. «Мене робота знайшла, я не шукала її. Бо я пішла з посади головного бухгалтера у Рівному. Я ще відмовлялась, бо нема чим їхати», — згадує жінка.

Дістатися на роботу непросто: маршрутка ходить лише двічі на день — о 08:45 та о 16:30 у зворотному напрямку. Такий графік, зауважує Тетяна, був завжди. Тож вона навчилася їздити попутками. «Часом попутками, часом возять, як вже виходить. Але тут є траса», — розповідає вона й додає, що головне — робота є.

Господарство подружжя тримає чимале: курей, свиню та корову. Коровицю придбали приблизно за два роки після переїзду, спершу теличкою. «Корова — годувальниця. Біля корови ростуть кури, люди, свині, собаки і коти — всі», — каже Тетяна. Щоб прогодувати худобу, родина заготовляє сіно, а раніше сіяла пшеницю.

На 18 сотках жінка вирощує городину. Цього року, за її словами, погода була непростою: спершу холод, потім спека. Попри це вродили навіть кавуни й дині. «Є всякі різні сорти. Я їх насіваю багато, а їх трошки залишається», — розповідає господиня. На городі також ростуть огірки, кукурудза, помідори, гарбузи, а в саду — сливи, яблука й малина.

Смак домашніх плодів Тетяна вважає незрівнянним: «Я приїхала з Мізоча — зайшла на город, взяла помідор, диню, кавун, сливу. І я думаю: чи я це все вже з'їм? Ти все собі взяв своє». Заготовлене на зиму зберігають у старому льосі, якому, за словами жінки, близько ста років. Опалюють оселю газом, але є й грубка, яка разом із плитою гріє тридцять квадратних метрів, включно з ванною.

Найбільше Тетяну тішить можливість «стояти на своїй землі». «Ти бачиш небо, ти бачиш зорі. Ти чуєш пташку. Щоранку вона співає. Не порівняєш: в місті шум, а тут зайшов — і тиша», — ділиться вона. І додає: працювати доводиться всюди, але на селі фізична робота на свіжому повітрі замінює спортзал.

Що робити родині, яка вагається між містом і селом? Варто чесно оцінити, чи є поблизу робота й транспорт — саме графік рейсів найчастіше стає каменем спотикання. Домовтеся про підстраховку: хтось із сусідів чи колег може підвозити, а частину харчу можна заготовляти з власного городу. Прорахуйте витрати на опалення й утеплення житла, адже грубка чи піч здатні суттєво зменшити рахунки. І головне — спробуйте пожити на селі хоча б сезон, перш ніж продавати міське житло.

Історія Тетяни показує: переїзд у село — це не втрата, а інший спосіб життя, де багато залежить від власних рук. «Люди бояться села. В селі ти можеш собі раз попрацювати, раз полежати. А в місті ти о 08:00 вийшов і о 20:00 зайшов», — підсумовує жінка.