Як родина буковинського воїна Дмитра Водянчука дочекалася його з полону

30-річний Дмитро Водянчук із Кіцманя на Буковині пішов до Збройних сил України добровольцем у березні 2023 року. Служив гранатометником у 24-й окремій механізованій бригаді. Уже наприкінці серпня того ж року в місті Нью-Йорк на Донеччині він потрапив у полон до росіян.

Батько Дмитра, Юрій Водянчук, розповідає, що син не вагався, коли вирішував іти на фронт. Рідні просили його лишитися, але він відповідав: «Там хлопців нема кому міняти, треба йти». До війни Дмитро працював в охоронній агенції.

Коли син зник, батько разом із колишньою дружиною почали моніторити ворожі соцмережі, звертатися до військових та інстанцій. Згодом інформацію, що Дмитро в полоні, підтвердили російські волонтери.

Юрій писав синові листи. Перший, українською, повернули з позначкою «не пройшов цензуру». Другий, російською, теж не пройшов — у ньому батько повідомив про смерть дідуся, а такі звістки полоненим передавати заборонено. Лише третій лист дійшов до адресата, і Дмитро навіть відповів.

Увесь цей час родина брала участь в акціях на підтримку полонених у Хотині, Кіцмані, Чернівцях та Кам'янці-Подільському. Улітку 2025 року додому повернувся побратим Дмитра, який розповів, що в полоні в Дмитра роздроблена щелепа, рана гноїться і може початися зараження.

Після цього батько почав добиватися зміни статусу сина з військовополоненого на важкохворого. Для цього знадобилися докази: свідчення російських волонтерів і побратима. Допомогли Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець та представниця омбудсмена в Чернівецькій області Ірина Ісопенко.

Щойно статус змінили, справа пішла швидше. За два місяці родина отримала звістку про підготовку обміну. Щоправда, росіяни двічі повертали Дмитра з обміну, пояснюючи це помилками в документах. Батько вважає, що це була психологічна гра ворога.

19 серпня 2025 року з російського полону повернулися 103 українські воїни, серед них — троє буковинців: Дмитро Водянчук, 49-річний Сергій Флеківчук із села Спаська та 53-річний Олександр Хованець із Вижниці.

Зараз Дмитро проходить реабілітацію. Батько щодня телефонує йому, радіє, що син тримається бадьоро. Юрій уже придбав синові квартиру в сусідньому селі та робить там ремонт. А в охоронній фірмі, де Дмитро працював раніше, його вже кличуть назад.