Війна, корупція і ми: як вийти з пастки подвійних стандартів

Україна переживає неможливі одночасності. За даними опитування SOCIS (28 липня — 2 серпня 2026 року), 49,3% респондентів назвали корупцію на державному рівні головним негативним чинником, а 44,6% — постійні атаки російських дронів і ракет. Ми обожнюємо ЗСУ, але зневажаємо ТЦК. Нам бракує людей на фронті, але від початку повномасштабного вторгнення до вересня 2025 року зареєстровано майже 290 тисяч кримінальних проваджень за СЗЧ і дезертирство. Це не означає, що всі вони — встановлені дезертири, але масштаб явища змусив державу 2026 року запустити спрощений механізм повернення.

Психологиня Світлана Чуніхіна на початку року показала механізм цієї суперечності: 58,5% опитаних розуміють тих, хто уникає мобілізації, а 39% підтримують судження, що чоловікам соромно ховатися. Протилежні настанови можуть жити в одній людині — це називається амбівалентністю. Але в умовах війни її наслідки не нейтральні: куплені винятки, вкрадені бюджети, знищена довіра. Автор джерела називає це токсичною амбівалентністю, коли людина щоразу обирає ту позицію, яка обслуговує її приватний інтерес.

Як це працює на практиці? Уявімо людину, яка вночі ховається з дітьми від «шахедів», ненавидить Росію і донатить ЗСУ. Удень вона шукає знайомого, щоб «вирішити питання» з ТЦК чи ВЛК, а ввечері обурюється новинам про корупцію. Це не три різні українці — це одна людина протягом доби. Чужий хабар — злочин, мій — «довелося домовитися». Чужий кум — кумівство, мій — перевірена людина. Така логіка нагадує ракову клітину: вона частина організму, але перестає співвідносити себе з життям цілого.

Що робити родині? Передусім чесно подивитися в дзеркало. Вихід не в тому, щоб обрати «правильний» бік, а в розвитку рефлексивної суб’єктності — здатності бачити власні суперечливі мотиви. Не «я не боюся», а «я бачу свій страх». Не «вони корупціонери», а «я бачу той самий принцип винятку в собі». Це як повернення чутливості онімілій кінцівці: усвідомлена амбівалентність перестає бути амбівалентністю.

Інституційні інструменти — НАБУ, суди, розслідування — необхідні, але недостатні. Жодна державна стратегія не спрацює, якщо суспільство сприйматиме боротьбу з корупцією як чужу роботу. Проблема починається тоді, коли ми вимагаємо однакових правил, залишаючи за собою право на виняток. Наступний президент не прилетить із Марса — він вийде з цього ж суспільства. Тому головне питання не «кого прибрати?», а яке суспільство народить наступну владу.