18.08.2026 GreenMama Діти, сім'я, здоров'я

Серпень-91 очима 12-річного: як діти переживали путч і проголошення незалежності

·479 слівредакція
Серпень-91 очима 12-річного: як діти переживали путч і проголошення незалежності

Спогади про серпневі дні 1991 року з висоти дитячого сприйняття: тривога батьків, політичний зошит із планами майбутньої України та буденність історичного рішення. Автор ділиться, як ті події вплинули на його покоління.

У серпні 1991-го автору було 12 років, і він добре пам'ятає ті дні та ночі. Коли в Москві розпочався путч, у хлопця було піднесено-радісне відчуття, що він стає свідком історії. А от батьки, особливо мама, випромінювали тривогу. Одного дня вона навіть заборонила йому виходити на вулицю. Увечері родина дивилася телевізор, і хоча все вказувало на провал путчу, батьки тривожно мовчали.

У 12 років хлопець вважав, що добре розуміється на політиці. У нього був спеціальний зошит, де він зберігав зображення тризуба, синьо-жовті прапорці, проєкт Конституції України на 10 статей та перелік законів, які, на його думку, мали зробити життя кращим. Він усвідомлював, що цей зошит у разі перемоги путчу міг стати речовим доказом, але не вірив у перемогу зла.

Після провалу путчу була п'янка перемога. Хтось із дорослих пригостив його ковтком шампанського, а папуга в квартирі дядька, сівши на бокал, ковтнув напій, розпушив пір'я і кричав щось незрозуміле. 24 серпня хлопець пішки йшов через усе місто до дідуся й бабусі. З відчинених вікон чув уривки трансляції Верховної Ради. Коли прийшов, спитав: «Ну що там? Проголосували?» Дідусь спокійно відповів: «Так, за — 300 з чимось». Але дідусь і бабуся залишалися комуністами й не надто раділи незалежності, тож радість не було з ким розділити. Буденність розмови зробила незалежність буденністю. Місто не змінилося ні того вечора, ні наступного дня — усе змінювалося пізніше й потрохи.

1 вересня 1991-го на уроці миру вчителька Галина Іванівна, яку школярі називали Галинкою, сказала, що не вітає їх із незалежністю, бо вона виборюється кров'ю. Слова вчительки забулися швидко, бо далі була російська література, перейменована у світову. Автор згадує: «Ми читали толстоєвських і, виховані ними, пішли будувати незалежну Україну — на „русскому радіо“, зі словами „какая разніца“, аж поки не довелося згадати інші слова — нашої Касандри — і почати вчити історію».

Згодом він зрозумів, що навіть крові мало для незалежності. Україна вигравала війни, зокрема в 1659-му під Конотопом і в 1918-му на Донбасі та в Криму, але потім програвала вибори сама собі. Сьогодні автор, як Кассандра на уроці війни, наголошує: незнання історії не звільняє від відповідальності.

Читайте також