«Леліяти»: ніжне слово, яке варто повернути в родинне спілкування

«Леліяти» (або «леліти») — це дієслово, що означає оточувати ласкою, любов'ю, піклуванням, дбайливо доглядати, плекати, пестити, голубити й берегти. Саме так батьки зазвичай ставляться до свого немовляти чи дитини. Це слово — одне з наймилозвучніших в українській мові, і воно говорить про беззаперечну любов до своєї дитини.

Мовознавці пов'язують походження «леліяти» зі словами «люлі» чи «люляти», тобто колисати дитину та співати їй колискові. У багатьох колискових є рядки «ай люлі», а дитяче ліжечко, яке чіпляли в оселі до сволока, називали люлькою. Немовля також співзвучно називали «ляля», а батьків колись лагідно називали «лельо» і «леля». Крім того, у давніх слов'ян Леля була персонажем весняної обрядовості, символом молодості, любові й оновлення природи, тому корінь «лел-» віддавна асоціювався з турботою, лагідністю та життям.

У переносному значенні «леліяти» означає дбайливо зберігати почуття, думки, прагнення чи мрії. Ми говоримо «леліяти мрію», «леліяти надію», «леліяти спогади». Це слово також можна вживати, розповідаючи про догляд за тваринами, садом чи городом. Українські письменники — Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олександр Олесь — використовували його не лише щодо дітей чи рослин, а й стосовно мрій, сподівань, любові та пам'яті. Наприклад, у Франка: «Любов, що кохає й найменшого брата, Собою весь світ обіймає й леліє».

Важливо розуміти: «леліти» не є повним синонімом слова «любити». Любити можна без особливих проявів, а леліти — це завжди дбати, берегти, пестити й підтримувати. У цьому слові закладено дію, постійну увагу й тепло. Сьогодні ми нерідко замінюємо його словами «доглядати», «піклуватися» або «берегти», проте жодне з них не передає тієї ніжності, яку містить «леліти». Тож варто частіше повертати це слово у своє мовлення — адже воно допомагає висловити любов через турботу найкращим чином.