23-річний Микита з 128-ї бригади служить разом із батьком

До повномасштабного вторгнення Микита встиг опанувати робітничу спеціальність верстатника-фрезерувальника, відслужити строкову й планував повернутися до цивільного життя на Дніпропетровщині. Плани змінила війна.

Про початок вторгнення чоловік згадує так: «Телефонів у нас не було. Спочатку побачили, як повз пункт масово їдуть цивільні машини, а потім командири відкрили кімнату зі зброєю. Тоді стало зрозуміло: почалося».

Далі були бойові виходи на Херсонщині, Миколаївщині та Одещині. Микита служив у підрозділі протиповітряної оборони: з ПЗРК та великокаліберними кулеметами прикривав піхоту. Згодом його перевели на Запорізький напрямок.

Пізніше він підписав контракт і сам обрав напрямок, де, за його словами, міг бути найкориснішим. За пів року опанував три спеціальності — оператора FPV, розвідника безпілотників і ремонтника дронів.

«Спочатку спробував себе в розвідці на Mavic, але швидко зрозумів: це не моє. А от FPV — це конкретика. Підготував, підняв у повітря, влучив — і одразу бачиш результат», — розповідає військовий.

Нині Микита — головний сержант взводу FPV. Він не лише сам виходить на позиції, а й навчає молодих пілотів та готує позиції до роботи. Технічне минуле допомагає: дрони вдається лагодити й модернізувати прямо на місці.

У цій самій бригаді служать батько Микити та ще один їхній родич. На одні позиції батько й син не заходять — працюють окремо. «Ми з татом знаємо: на позиціях ми на війні, сімейне залишається вдома. Тому під час обстрілів просто пишемо один одному: "Все добре?" — "Все добре". Падають КАБи — одразу на зв'язок. І працюємо далі», — говорить Микита.