Ім'я для дитини в давнину: чому його обирали не батьки
Сучасні батьки часто обирають ім'я малюкові ще до народження. Але в українській традиції все могло бути інакше: інколи ім'я давали під час першої купелі, а інколи його визначала повитуха.
У різних регіонах України існували свої звичаї, тож єдиного правила не було. Наприклад, у селах Стрийського району в XX столітті ім'я дитині давали під час першої купелі: баба-повитуха клала немовля у воду, а батько називав його в момент занурення.
В інших місцевостях вибір імені був пов'язаний із підготовкою до хрещення. Існував звичай «йти за іменем»: повитуха сама або разом із кумами йшла до священника, щоб отримати ім'я для новонародженого. Після цього вона поверталася додому, повідомляла батькам ім'я дитини та день хрещення.
Чому ж не поспішали з іменем? У традиційних уявленнях період від народження до хрещення вважався небезпечним для немовляти. Ім'я могло виконувати захисну функцію: дитину часто називали на честь святого, день пам'яті якого припадав на її народження або наставав невдовзі після нього.
У деяких регіонах, зокрема на українсько-польському пограниччі, вірили, що певний час не варто називати ім'я новонародженого вголос, побоюючись за його життя.
Водночас це не означає, що всі українські батьки чекали до хрещення. Дослідники наголошують на локальних відмінностях: десь ім'я обирав батько, десь його допомагала визначити повитуха, а в інших випадках воно було пов'язане з церковним обрядом.
Отже, для наших предків ім'я було не просто способом звертатися до дитини. Його вибір міг бути частиною обряду, у якому намагалися не лише назвати новонародженого, а й подбати про його майбутню долю та захист.
Читайте також
