25-річний водій морської піхоти міг звільнитися через здоров'я, але залишився на службі

25-річний «Алі» у війську з 18 років. За фахом він будівельник, але цивільного життя, за його словами, практично не було. «У війську я завжди хотів служити. В мене батько служив, всі служили. І тому я сказав: я ніколи не обійду цю ситуацію, я приєднаюсь до Збройних Сил України, щоб захищати нашу Батьківщину», — розповідає військовий.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, до лав захисників стала вся чоловіча частина родини. «Вдома з сім'ї тільки я і сестра, дуже багато родичів, двоюрідних братів — і всі-всі-всі військові. І всі пішли служити, і як це, я не піду? Кажу: «Гайда!» Треба так треба», — каже «Алі».

За час повномасштабної війни він воював на багатьох напрямках: Донеччина, Харківщина, Запоріжжя. Служив у херсонській 124-й бригаді територіальної оборони, разом із побратимами ходив на лівий берег.

«Алі» виріс на Вінниччині, але з Херсонщиною у нього пов'язані дитячі спогади. «Мати моя херсонська, сестра народилась у Херсоні, всі родичі з Херсонщини — я більше херсонець, ніж вінничанин, можна сказати», — говорить він. Місто, яке пам'ятає з дитинства, і місто зараз — різні речі. «Коли я був малим, приїжджав, дядько зустрічав на автовокзалі, ми їли пиріжки. Раніше мені Херсон здавався таким великим містом, а зараз я розумію, що це таке маленьке місто. Все таке рідне. Якщо зрівняти раніше — міста немає. Яке тут бурлило життя… Не можеш просто прийняти цю реальність», — ділиться військовий.

Зараз «Алі» доставляє побратимів і вантажі, допомагає встановлювати антидронові сітки. Його автомобіль — неброньований. «Завжди важливе життя людей. Завести, зберегти своє життя і в першу чергу побратимів. Тому що коли я їх везу, все залежить від мене. Швидко завіз, швидко вивіз. Це дуже складно морально, тому що ти розумієш, що будуть бити завжди водія. Автомобіль неброньований, незахищений — і ти просто їдеш і віриш у Бога», — розповідає він.

Попри можливість звільнитися через захворювання, «Алі» залишається на службі. «Можна ж виконувати якусь роботу, навіщо виходити, сидіти вдома і нічого не робити, а так — користь приносити. Ніхто ж цього не зробить, все одно має хтось виконувати», — пояснює він. «Щоб просто вони не пішли далі. Якщо вони прорвуться далі — буде дуже-дуже погано. Просто потрібно стримати ворога. Це просто моя робота. Я роблю свою роботу», — каже військовий.

Навіть після перемоги він не збирається звільнятися. «Я, якщо чесно, я кайфую від цієї роботи. Я не бачу для себе іншої якоїсь роботи. Навіть якщо закінчиться повномасштабне вторгнення — все одно буду продовжувати служити», — говорить «Алі». Для родин, чиї близькі нині на фронті, історія цього хлопця — нагадування про силу вибору та відповідальність, яку беруть на себе люди заради інших.