25-річний водій морської піхоти міг звільнитися через здоров'я, але залишився на службі

«Алі» — водій в інженерно-маскувальному батальйоні 15-го окремого полку підтримки 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ. Йому 25 років. У війську він з 18 років, за фахом будівельник, але цивільного життя, за його словами, практично не було.

«У війську я завжди хотів служити. В мене батько служив, всі служили. І тому я сказав: я ніколи не обійду цю ситуацію, я приєднаюсь до Збройних Сил України, щоб захищати нашу Батьківщину», — розповідає він. Коли почалося повномасштабне вторгнення, служити пішла вся чоловіча частина родини.

«Вдома з сім'ї тільки я і сестра, дуже багато родичів, двоюрідних братів — і всі-всі-всі військові. І всі пішли служити, і як це, я не піду? Кажу: "Гайда!" Треба так треба», — каже «Алі».

За час повномасштабної війни він воював на багатьох напрямках: Донеччина, Харківщина, Запоріжжя. Служив у херсонській 124-й бригаді територіальної оборони, разом із побратимами ходив на лівий берег. Виріс на Вінниччині, але з Херсонщиною у нього пов'язані дитячі спогади: мати херсонська, сестра народилася в Херсоні, усі родичі звідти.

«Мати моя херсонська, сестра народилась у Херсоні, всі родичі з Херсонщини — я більше херсонець, ніж вінничанин, можна сказати», — говорить він. Місто, яке пам'ятає з дитинства, і місто зараз — різні речі. «Коли я був малим, приїжджав, дядько зустрічав на автовокзалі, ми їли пиріжки. Раніше мені Херсон здавався таким великим містом, а зараз я розумію, що це таке маленьке місто. Все таке рідне. Якщо зрівняти раніше — міста немає. Яке тут бурлило життя… Не можеш просто прийняти цю реальність», — каже «Алі».

Зараз він доставляє побратимів і вантажі, допомагає встановлювати антидронові сітки. Автомобіль — неброньований. «Завжди важливе життя людей. Завести, зберегти своє життя і в першу чергу побратимів. Тому що коли я їх везу, все залежить від мене. Швидко завіз, швидко вивіз. Це дуже складно морально, тому що ти розумієш, що будуть бити завжди водія. Автомобіль неброньований, незахищений — і ти просто їдеш і віриш у Бога», — розповідає він.

Попри можливість звільнитися через захворювання, «Алі» залишається на службі. «Можна ж виконувати якусь роботу, навіщо виходити, сидіти вдома і нічого не робити, а так — користь приносити. Ніхто ж цього не зробить, все одно має хтось виконувати», — пояснює він. І додає: «Щоб просто вони не пішли далі. Якщо вони прорвуться далі — буде дуже-дуже погано. Просто потрібно стримати ворога. Це просто моя робота. Я роблю свою роботу».

Навіть після перемоги звільнятися він не планує: «Я, якщо чесно, я кайфую від цієї роботи. Я не бачу для себе іншої якоїсь роботи. Навіть якщо закінчиться повномасштабне вторгнення — все одно буду продовжувати служити».

Для родин, чиї близькі служать на подібних посадах, важливо пам'ятати: водії та фахівці підтримки виконують не менш ризиковану роботу, ніж бойові підрозділи, адже часто працюють без броні й під постійною загрозою дронів. Підтримувати зв'язок, цінувати їхню мотивацію і не знецінювати їхній вибір — те, що може зробити кожна сім'я.