Джоан Роулінг підтримала морпіха, який переказував «Гаррі Поттера» у полоні

Історія Олександра Іванова, який з 2015 року служив у морській піхоті, розпочалася задовго до повномасштабної війни. Ще в дитинстві він закохався у світ Гаррі Поттера й перечитував усі сім томів так часто, що знав їх майже напам'ять. На початку вторгнення Олександр обороняв Маріуполь у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти. Після боїв на заводі Ілліча 12 квітня 2022 року він востаннє вийшов на зв'язок із рідними, а згодом опинився в полоні.

У полоні розмовляти між собою забороняли, тож Олександр почав пошепки переповідати побратимам історії про Гаррі Поттера — всі сім книг по черзі. Багато хто з них ніколи не читав Роулінг, тож коли історія закінчувалася, хлопці просили розповісти її знову.

Історія Олександра стала відомою завдяки його дружині Неллі Івановій та друзям — кореспонденткам Наталі Нагорній і Неллі Ковальській із сином Степаном. Вони їздили на кожен обмін військовополонених із символічними речами зі світу Гаррі Поттера: чарівною паличкою, іграшковою полярною совою, шкарпетками з написом «Доббі вільний» та плакатом із цитатою «Після стількох років?» — «Завжди».

Громадська організація Ukraine WOW вирішила звернутися до Джоан Роулінг, і письменниця відповіла. 31 липня, у день народження Роулінг та її персонажа, Олександру передали книгу з особистим підписом і лист. «Я чула, що ви великий шанувальник Гаррі Поттера і що ці історії стали для вас джерелом підтримки під час російського полону. Я дуже рада дізнатися, що вас звільнили і ви повернулися додому, в Україну. Від щирого серця бажаю вам довгого й щасливого життя», — йдеться у листі.

Сам Олександр зізнається: навіть у полоні не міг уявити, що отримає лист від улюбленої авторки. «Її книги допомагали мені та моїм побратимам не втрачати надію, а її слова стали для мене великою підтримкою. Я дуже щасливий і безмежно вдячний. Щиро ваш, Майорчик, що вижив», — говорить морпіх.

Ця історія — нагадування про те, як література може стати опорою навіть у найскладніші часи. Для родин, які чекають на звільнення близьких, вона також є прикладом того, як важливо зберігати надію та підтримувати одне одного — навіть пошепки.