Капелан зі Світязя: як 68-річний пасічник возить мед військовим на Донеччину

Петро Парфенюк із села Світязь на Волині понад пів століття тримає пасіку, а тепер ще й служить військовим капеланом. Кожні півтора місяця він їздить на Донецький напрямок, щоб передати бійцям мед та іншу допомогу.
68-річний Петро Парфенюк займається бджільництвом із дитинства — цю справу свого часу вели його бабуся, дідусь і батько. Нині чоловік продовжує родинну традицію, а також є військовим капеланом. Разом із побратимами він регулярно відвідує Донецький напрямок, куди возить військовим і місцевим мешканцям харчі, допомогу та мед.
Попри несприятливу погоду для роботи з бджолами, відбір меду відкладати не можна — попереду чергова поїздка на схід. Потрібно встигнути завершити сезонні роботи на пасіці, підготувати вулики та бджолині сім'ї до наступного періоду. Сам пасічник зізнається: після роботи з корпусами вуликів у такому віці вже відчуваєш руки.
Родина Парфенюка колись жила на хуторі, мала багато землі, худобу та велику пасіку. За радянської влади їх назвали «куркулями» та «бандерівцями» і вислали з Волині: батька відправили на шахти в Сибір, матір і бабусю — на лісоповал у Хабаровський край. Після звільнення бабуся повернулася до бджільництва.
На пасіці чоловіка кожен вулик пронумерований, а за кожною бджолиною сім'єю він веде записи протягом року. За його словами, якщо вуликів більше десяти, пасічник уже не може покладатися на пам'ять, тому й веде журнал: яка сім'я, чи робоча, чи треба додати рамки чи вощину. За роки роботи Петро навчився розрізняти характер бджіл — злобність і миролюбність. Пригадує, як колись сердиті бджоли змушували його тікати в ліс.
Частину обладнання для пасіки чоловік зробив власноруч. Медогонку він переобладнав зі старої пральної машини: знадобилося лише купити регулятор обертів за 400 гривень. Раніше таку роботу доводилося виконувати вручну, і це було значно важче фізично.
За одну поїздку на Донецький напрямок капелани об'їжджають 8–10 бригад. Вони везуть не лише мед, а й різні харчі та речі першої потреби, допомагають також місцевим жителям. Попри війну, постійні поїздки та щоденні клопоти, Петро Парфенюк не збирається залишати родинну справу. «Секретів немає ніяких. Просто з часом всі секрети сам набуваєш, — каже бджоляр. — Бджолярство — це життя! І дуже-дуже клопітлива, тяжка робота. Від всього можна відректися, а від пасіки — ніколи».
Читайте також
Ще в розділі «Діти»
- Костюк про матч із сестрами Вільямс: «Це була честь»
- Загибель дитячого анестезіолога з Рівного: що відомо родинам
- У Херсоні боєприпас від дрона впав у дитяче ліжко: малюк не постраждав
- Історія захисника: Дмитро Галаган (позивний «Джава») із Кобижчі
- Удар "Герані" по Балаклії: постраждала родина з дитиною







