«Не чують сирен і дронів»: як живуть люди з порушеннями слуху в Краматорську

У прифронтовому Краматорську залишаються люди з порушеннями слуху, які не чують ні сирен, ні гулу дронів, ні вибухів. Для багатьох із них єдина підтримка — 28-річна Вікторія Коломієць, яка сама має порушення слуху та користується слуховим апаратом.

Під її опікою — близько двох десятків людей старшого віку та самотніх, які майже або повністю не чують. Одна з них — 85-річна Ганна, яка живе сама. Вікторія приїздить до неї, щоб привезти хліб і дізнатися про самопочуття. Жінка збирається залишатися вдома й на зиму: у будинку є піч, тож знадобиться запас дров. Її пенсія — 3200 гривень, але через небезпеку листоноші додому гроші вже не приносять.

«Бабуся розповідає, що їй дуже важко, наприклад, вибратися в місто. Отримати пенсію, поки в неї немає картки. Вона каже, що хтось їй сказав, що поки пенсію можна отримати на пошті», — розповідає Вікторія.

Окрім неї, Ганні допомагають волонтери та сусіди, але евакуюватися жінка не хоче. «Що тримає? Страх. Невідомість. Куди їхати? Людина дезорієнтована. Стара, у віці. І розуміє, що зняти житло вона не зможе, тому залишається тут», — пояснює Вікторія.

У цьому районі Краматорська з серпня 2026 року діє примусова евакуація родин з дітьми. У небі чути дзижчання дронів.

«Вони не чують дрони, вони не чують звуки сирен, вибухи. Їм доводиться трошки орієнтуватися по людях. Але частіше вони сидять просто вдома. Нікуди не виходять. Виїхати вони не можуть, бо в них великий страх. Якщо вони виїдуть в інше місто, це просто повна дезорієнтація: немає допомоги, немає підтримки, вони нічого не знають», — каже Вікторія.

Ті, кому дозволяє здоров'я, ходять до магазинів самі. Щоб пояснити, що їм потрібно, хтось показує список, хтось — пальцями. Жестовою мовою Вікторія володіє з дитинства.

«Слуховий апарат — це моє спасіння. Якщо я його знімаю, я просто гублюсь без нього. Багато людей дивується, коли я кажу, якщо я зняла апарат, для мене все стає якесь сіре. А коли ти вдягаєш, світ стає яскравіше. Вночі я зазвичай його знімаю, але коли страшно лишаюсь у ньому», — розповідає жінка.

У будинку самої Вікторії через обстріли вже тричі вилітали вікна. «Намагаємося якось зібратися та відремонтувати, але вже розуміємо, що немає сенсу», — каже вона. Попри це, Вікторія планує залишатися в рідному місті: їздить до людей, допомагає отримати гуманітарну допомогу та розібратися з оформленням соціальних виплат.

«Якщо треба поїхати в якусь інстанцію, ми приїжджаємо туди, розбираємось з питанням, я перекладаю, вони пишуть, заяви подають, на що потрібне. Ось скоро буде на 19800 Виплата зимової підтримки від уряду жителям прифронтових регіонів, яку анонсували у вересні. — програма запускається. Вони починають вже мені телефонувати: «А як це зробити? А що робити?». Потихеньку починаємо розбиратися з цим питанням», — розповідає вона.

«Я від щирого серця люблю допомагати людям з порушенням слуху, бо це для мене дуже близько. Мене мама погано чує, бабуся нечуюча. Мене дуже часто запитують, чому я тут залишаюсь. Я залишаюсь тут, бо я тут дуже потрібна», — каже Вікторія Коломієць.

За словами координаторки проєктів громадської організації «Фонд розвитку громади» Людмили Сніцаренко, організація опікувалася людьми з порушеннями слуху в Краматорську впродовж семи років. Нині представники ГО виїхали, а тим, хто залишився, допомагають дистанційно. Раніше йшлося про 250 людей з порушеннями слуху — не лише з Краматорська, а й сусіднього Слов'янська, Костянтинівки та прилеглих сил.

«Зараз людей — 10–15. Вони отримують гуманітарну допомогу. Кожного дня ми просимо, щоб люди виїжджали, і надаємо їм інформацію. Звертаються до нашого перекладача жестової мови, він вже зв'язується з організаціями, які надають послуги евакуації», — розповідає Людмила Сніцаренко.

За інформацією пресслужби Краматорської міської військової адміністрації, у Краматорській громаді залишаються 45 тисяч людей. З них майже 3,5 тисячі — люди з інвалідністю першої та другої груп.

Що може зробити родина

Якщо серед ваших рідних чи знайомих є люди з порушеннями слуху, які залишаються в прифронтових громадах, варто подбати про кілька практичних речей. По-перше, переконайтеся, що людина має банківську картку для отримання пенсії чи виплат — це знімає потребу їхати по гроші до міста. По-друге, домовтеся з сусідами або волонтерами, хто попереджатиме про небезпеку особисто, адже сирен людина не чує. По-третє, допоможіть зібрати запас дров, води й продуктів на зиму та оформити виплати, зокрема зимову підтримку, яку анонсували для жителів прифронтових регіонів.

Підсумок

Люди з порушеннями слуху в Краматорську залишаються сам на сам із небезпекою, яку навіть не можуть почути, і часто відмовляються від евакуації через страх і невизначеність. Їхня підтримка тримається на кількох людях — як-от Вікторія Коломієць — та на дистанційній допомозі організацій. Родина й сусіди можуть суттєво змінити ситуацію: картка для виплат, особисте попередження про небезпеку й допомога з оформленням пільг — це те, що реально зробити вже зараз.