Народження після втрати: історія доньки загиблого військового

Сергій Черниш загинув на війні три роки і два місяці тому. Він так і не дізнався, що в нього буде донька, але записав для неї відео ще до її народження. Ольга досі переглядає цей запис і не може повірити, що тримає Настю на руках.

Подружжя жило в Херсоні і ще у 2021 році почало готуватися до екстракорпорального запліднення. Початок повномасштабної війни та окупація міста змусили відкласти плани. Після переїзду до Умані Сергій пішов до війська: спочатку служив у роті охорони, згодом — на Донеччині. Навіть на фронті він підтримував дружину: «Усе буде добре. Я ще головну ціль життя не виконав. В мене ще дитина не народилася». Це слово — «ціль» — стало для них символом.

Ще до загибелі Сергій оформив постмортальну заяву, яка дозволяє використати його біологічний матеріал для народження дитини. 17 травня 2023 року Ольга дізналася про смерть чоловіка, а за тиждень попросила відкрити труну, щоб переконатися, кого ховає. Вже наступного дня після похорону вона звернулася до репродуктолога, але перша спроба виявилася невдалою. Зараз жінка визнає: варто було дати собі час на переживання втрати.

Майже через два роки з’явився шанс, проте всі чотири ембріони показали генетичні порушення. Генетик, до якого звернулася Ольга, звернув увагу на четвертий ембріон — дівчинку. «При інших обставинах я сказав би: „Ні, всі непридатні“. Але вказав на ембріон номер чотири — дівчинку. Ось тут є шанси», — розповідає жінка. Порушення не підтвердилися, і 28 липня Настя народилася здоровою. Вагітність була важкою — Ользі довелося зробити сотні ін’єкцій.

Сергій похований у рідному Станіславі на Херсонщині, але селище залишається прифронтовим. Ольга попросила розмістити його портрет на Алеї Героїв в Умані, щоб мати змогу приходити до нього разом із донькою. На День Незалежності вони вже були там: Ольга принесла маленький жовто-блакитний букет від Насті та соняхи від себе. Біля меморіалу загиблим біля ТЦК, звідки Сергій їхав на війну, вона шепоче: «Ціль виконано».