Принцеса Астрід: втеча від війни, втрачений титул і 54 роки шлюбу

Астрід Мод Інгеборг народилася 12 лютого 1932 року на віллі Сольбаккен в Осло. Вона була другою донькою майбутнього короля Норвегії Олава V та шведської принцеси Марти. Батьки намагалися виховувати дітей без зайвої ізоляції: сім'я проводила час у маєтку Скаугум, діти каталися на лижах і гралися в засніжених лісах.

Усе змінилося 9 квітня 1940 року, коли Німеччина напала на Норвегію. Восьмирічна Астрід разом із матір'ю, старшою сестрою Рагнхільд і молодшим братом Гаральдом виїхала з Осло під сирени й вибухи. Потяг довіз родину до Ельверума, далі — до шведського кордону. Швеція, дотримуючись нейтралітету, не могла довго приймати королівську сім'ю, тож у серпні 1940 року родина вирушила за океан — з фінського порту Петсамо на борту переповненого американського військового транспорту USS American Legion.

У США сім'я оселилася в маєтку Пукс-Гілл у містечку Бетесда, штат Мериленд. Астрід росла в тривозі за батька й діда, короля Гокона VII, які залишилися в Європі й очолювали рух опору з Лондона. Водночас вона бачила, як мати, кронпринцеса Марта, використовувала дружбу з президентом Франкліном Рузвельтом, щоб підтримувати Норвегію. Рузвельт часто запрошував родину до Білого дому та в Гайд-Парк.

7 червня 1945 року крейсер HMS Norfolk повернув королівську родину до Осло. Повоєнна Норвегія жила в умовах жорсткого раціонування. На початку 1950-х Астрід навчалася в коледжі Леді Маргарет Голл при Оксфордському університеті, де вивчала економіку та політичну історію.

5 квітня 1954 року після тривалої хвороби померла її мати. Астрід було 22 роки. Старша сестра вже жила в Бразилії з чоловіком Ерлінгом Лоренценом, дід був літнім і хворим, а батько — розчавлений втратою. Астрід фактично стала Першою леді Норвегії, а після 1957 року, коли Олав V зійшов на престол, її роль стала ще публічнішою. Чотирнадцять років вона приймала глав держав, організовувала банкети й супроводжувала короля в закордонних турне — аж до одруження брата Гаральда з Сонею Гаральдсен у 1968 році.

Наприкінці 1950-х Астрід покохала Йогана Мартіна Фернера — бізнесмена, моряка й срібного призера Олімпіади 1952 року в Гельсінкі у класі яхт 6 метрів. Він був простолюдином і розлученим чоловіком, що в тогочасній Норвегії вважалося неприйнятним. Проти союзу виступали церква, політики й преса, дискусії точилися навіть у парламенті. Єпископ Осло Йоганнес Смемо відмовився вінчати пару.

Попри тиск, Астрід не відмовилася від свого вибору. Король Олав V дав згоду, і 12 січня 1961 року пара одружилася в церкві Аскера — церемонію провів єпископ Нідароса Арне Ф'єлльбу. Астрід втратила титул «Її Королівська Високість» і стала офіційно зватися «Принцеса Астрід, пані Фернер». Шлюб тривав 54 роки, у подружжя народилося п'ятеро дітей: Катрін (1962), Бенедікте (1963), Александер (1965), Елізабет (1969) і Карл-Крістіан (1972).

Астрід мала дислексію — у дитинстві її труднощі з навчанням хибно пояснювали браком старанності. Ставши дорослою, вона стала патроном організацій, що допомагають людям із цим розладом, і відкрито про нього говорила. Вона також опікувалася збереженням народних ремесел, підтримувала жіночі рухи, організацію «Dissimilis», яка допомагає людям з інтелектуальними порушеннями через музику й театр, і була патроном Жіночої добровільної оборонної асоціації Норвегії.

Після смерті чоловіка в січні 2015 року Астрід залишалася частиною королівської родини. Навіть після 90 років, спираючись на милиці через проблеми із суглобами, вона з'являлася на офіційних заходах, підтримуючи брата, короля Гаральда V. За кілька днів до смерті вона востаннє вийшла на публіку — на похоронах брата, який помер у серпні 2026 року. Принцеса Астрід померла 11 вересня 2026 року.

Для родин її історія — приклад того, як пережити вимушений переїзд, втрату близьких і тиск оточення. Три речі, які вона довела своїм життям: важливо відкрито говорити про свої труднощі, не соромитися просити підтримки й пам'ятати, що право на власне щастя не скасовується обов'язками перед іншими.