Сором з дитинства: 7 уроків, які заважають дорослому життю

Багато людей іноді почуваються ніяково, але для деяких сором стає постійним супутником. Вони сумніваються у кожному своєму слові чи вчинку, а іноді настільки переймаються, що починають поводитися неприродно. Зазвичай причина криється не в характері, а в дитячих уроках, які сформували викривлене уявлення про себе.

Психологи виділяють сім таких установок. По-перше, дитині могли постійно казати, що вона робить усе не так, як "нормальні" люди. Надмірна енергійність чи гучність викликали критику, що породжувало глибоку невпевненість.

По-друге, дітей, які бурхливо реагували на чужі проблеми, могли називати "драматичними". Однак співпереживання — це прояв емпатії, а не театральність. Але людина зростає з відчуттям, що її почуття надто глибокі, і соромиться своєї чутливості.

По-третє, постійне "замовкни" привчає думати, що твої слова нікому не цікаві. Такі люди навіть у дорослому віці мовчать за вечерею з друзями, боячись набриднути. Якщо ж батьки ще й висміювали дитячі репліки, страх бути осміяним лише посилюється.

Четверта установка — переконання, що любов треба заслужити. Якщо батьки були лагідними лише тоді, коли їм щось було потрібно, дитина вчиться, що турбота — це не безумовне право, а нагорода за слухняність.

По-п'яте, надмірний акцент на незалежності або постійна відсутність батьків вчить, що зі своїми проблемами варто справлятися самому. Це формує відчуття, що власні труднощі — тягар для інших.

Шоста проблема — звичка ігнорувати власні потреби. Якщо в дитинстві їх не помічали, доросла людина може терпіти зневагу від партнера, не звинувачуючи його.

Нарешті, сьома установка: займати якомога менше місця. Такі люди переконані, що обтяжують інших, тому стискаються, опускають плечі або ховають руки.

Важливо розуміти: ці почуття — не вирок. Усвідомивши їхнє походження, можна почати працювати над собою та вчитися довіряти своїм емоціям і потребам.