Втрата батька: як родині впоратися з горем після загибелі воїна

Для родини Джуса з Рівненщини ця втрата стала невимовним ударом. Дмитро залишив дружину Анну та двох маленьких синів — Тимофія й Арсена. Він мріяв бачити, як вони зростають, але війна забрала його життя на 29-му році.

Коли в сім’ї гине захисник, дорослі часто не знають, як говорити про це з дітьми. Психологи радять: не приховуйте правду, але подавайте її дозовано, відповідно до віку. Малюкам варто пояснити, що тато став янголом-охоронцем. Школярам — чесно сказати, що він загинув, захищаючи країну.

Важливо дати дитині можливість висловити емоції: малювати, писати листи, плакати разом. Не знецінюйте їхнє горе фразами «тримайся» чи «не плач». Краще обійняти й сказати: «Я поруч, ми впораємося».

Для самої дружини чи матері після втрати важливо не замикатися в собі. Зверніться по допомогу до психолога, групи підтримки ветеранів або місцевої громади. Дмитро Джус був бойовим медиком 129-ї окремої важкої механізованої бригади — у таких випадках держава надає одноразову допомогу родині загиблого, а також пільги на комунальні послуги та навчання дітей.

Не забувайте про ритуали: спільне вшанування пам’яті, фото, розповіді про тата. Це допомагає зберегти зв’язок із загиблим і не дає горю стати табуйованою темою.

Дмитро любив працювати на землі, рибалити, полювати. Його сини можуть продовжити його справу — але спершу їм потрібно пережити втрату. Родина — це те, заради чого він воював. Тож бережіть одне одного.