Захист дітей в Україні: чому система дає збій і що робити батькам

В Україні питання захисту дітей стає дедалі гострішим. За словами голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України Павла Сушка, проблема не в окремих випадках насильства, а в тому, що система захисту має провали.

Суть: старі механізми зруйновані, а нові не запрацювали повноцінно. Раніше служба у справах дітей могла вчасно виявити небезпеку, оцінити ризики, вилучити дитину або надати соціальний супровід. Зараз чіткої відповідальності за дитину немає. Поліція приїжджає на виклик, лікарі лікують, соціальні служби виконують свої функції, але дитину, яка поруч і в небезпеці, система часто просто не бачить.

Чому дітей не вилучають? Головна причина — їх просто нікуди дівати. Інтернати закрили, а патронатних сімей вистачає лише приблизно в третині громад. У Харкові, наприклад, у лікарнях перебуває понад 50 дітей. Коли дитину нема куди влаштувати, виникає спокуса не помічати проблему: не ставити родину на облік, не вилучати малечу — і формальні показники виглядають краще.

Павло Сушко наголошує: вигадувати нові критерії непотрібно, достатньо керуватися Конвенцією ООН про права дитини. Якщо дитині загрожує небезпека — її треба вилучати, а вже потім працювати з родиною. Важливо не плутати бідність із небезпекою: протікає дах чи бракує грошей на їжу — це привід для допомоги, а не для вилучення. А от якщо батьки в стані сп’яніння чи зловживають алкоголем і не можуть забезпечити безпеку, це інша ситуація.

Війна додала нових викликів: люди втратили житло, роботу, психологічний стан батьків погіршився. Люди бояться брати на себе відповідальність за чужу дитину, тому патронатних сімей не більшає. Потрібні центри соціально-психологічної реабілітації, де психологи працювали б і з дитиною, і з родиною.

Що робити батькам і небайдужим? Насамперед не мовчати. Якщо ви бачите, що дитину б’ють або їй загрожує небезпека, не варто сподіватися, що «служби самі розберуться». Телефонуйте в поліцію, привертайте увагу. Розголос і відповідальність — перші кроки до змін.

Показовий приклад: після роботи тимчасової слідчої комісії на Київщині поліція разом зі службами у справах дітей провела рейд. За три дні з небезпечних умов вилучили 21 дитину, трьом фактично врятували життя. Це свідчить: повноважень часто достатньо, бракує взаємодії.

Підсумок: право дитини на життя і безпеку має бути пріоритетом. Держава мусить створити безпечні місця для тимчасового перебування дітей, але не повертатися до інтернатів. А кожен із нас може зробити свій внесок — бути уважним і не проходити повз чужу біду.