На Житомирщині батьки загиблого воїна облаштували кімнату пам'яті про сина

Денис Кравчук із селища Нові Білокоровичі на Житомирщині пішов до Збройних сил України 24 лютого 2022 року — у перший день повномасштабного вторгнення. Він загинув у червні того ж року на Донеччині, йому був лише 21 рік. Тепер у будинку його батьків є окрема кімната, де зібрані військова форма, фотографії, нагороди та особисті речі воїна.

За словами мами загиблого Лідії Кравчук, 10 червня 2022 року син дістав поранення, виконуючи бойове завдання поблизу села Покровське Бахмутського району, а 15 червня помер у госпіталі. Після того як родина отримала речі Дениса з передової, батьки вирішили створити меморіальну кімнату.

«У рюкзаку сина, який ми отримали із війни, серед інших речей був його кашкет. Я до цього часу його не прала і прати не хочу. У цьому кашкеті зберігся його запах. Нехай цей кашкет буде таким, як є. Він як нагадування нам про нашого сина. Про те, як йому на війні було складно», — розповіла Лідія Кравчук.

У кімнаті пам'яті зібрано чотири фотографії, які надійшли з війни. Одна з них датована 24 травня 2022 року — її передала дружина загиблого побратима. Ще на одній світлині Денис під Бахмутом, стомлений. Останнє фото зроблено 6 червня 2022 року — того дня він востаннє телефонував матері.

Для родини ця кімната стала простором, де можна сумувати за сином, подумки з ним розмовляти або просто торкатися його речей.

«Ми приходимо щоранку у цю кімнату, вітаємося з ним. Я кажу йому: «Денисе, добрий ранок», а ввечері бажаю йому на добраніч. Ми розмовляємо з ним. Якщо є в нас певні дати, пов'язані із родиною, із ним, то завжди про на ці теми з ним говорю. То, буває, зайду в будинок, бачу, чоловік сидить у кімнаті і розмовляє з Денисом. Постійно каже, що нам його не вистачає. Головне для нас — це пам'ять. А любов і пам'ять сильніші за смерть», — поділилася мама воїна.

Батько загиблого Ігор Кравчук каже, що завжди пишався сином.

«Денис був дуже розумним хлопцем. Такого сина, як у мене, я побажав б кожному батьку й матері. Дуже толковий був. Все вмів робити, все розумів. Тепер ми кімнату зробили в його пам'ять. Розмістили там його фотографії. Все, що було. Може, хто прийде, подивиться», — сказав Ігор Кравчук.

До війни Денис закінчив 9 класів Новобілокоровицької загальноосвітньої школи №2, навчався у Київському вищому професійному училищі. Працював на Дарницькому вагоноремонтному заводі та в Коростенському локомотивному депо, здобував освіту заочно в Київському коледжі транспортної інфраструктури. У 2020–2021 роках служив в Окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького.

Демобілізувався Денис за два місяці до повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року добровольцем прийшов до територіального центру комплектування в Звягелі. Служив аеророзвідником роти безпілотних авіаційних комплексів 54-го окремого розвідувального батальйону. За словами матері, командир розповідав, що Денис швидко опанував нову професію, а вже з перших днів березня був у боях і звільняв Чернігівщину. За визволення Чернігівщини він отримав медаль «За оборону Чернігова».

Поховали Дениса Кравчука на кладовищі в селі Жеревці, звідки родом його батьки. Його портрет встановили на місцевій Алеї Слави, а сам воїн посмертно отримав орден «За мужність». Ще одне пам'ятне місце для родини — майдан Незалежності в Києві, де теж розміщено портрет Дениса. Туди ходить і його сестра, яка живе в столиці.

Пам'ять про загиблого випускника зберігають і в навчальному закладі. Наталія Волинець, яка була класоводом у класі Дениса в Новобілокоровицькій гімназії, розповіла, що з її ініціативи в кабінеті створили куточок із портретами випускників, які загинули: Дениса Кравчука, Дмитра Безкоровайного, Сергія Куратова і Павла Омельченка.

«У навчальному кабінеті, де навчався Денис Кравчук, з моєї ініціативи створили такий невеликий куточок, де розмістили портрети наших випускників. Це Денис Кравчук, Дмитро Безкоровайний, Сергій Куратов і Павло Омельченко. Навіть якщо подивитись на Кравчука і Безкоровайного, то вони такі й були — один усміхнений завжди, інший серйозний. Денис був серйозний, відповідальний і не по роках дорослий. Він був людиною, яка мала загострене почуття справедливості. Це його почуття честі, відповідальності, мабуть, і привели його на захист батьківщини. Багато Денис не встиг зробити, але за те, що він зробив, ми його пам'ятатимемо як Героя», — сказала Наталія Волинець.

Історія родини Кравчуків — це приклад того, як пам'ять про загиблого можна зберегти вдома: зібрати речі, фотографії та нагороди в одному місці, відвести час на спогади й розмову. Якщо у вашій родині сталося подібне горе, варто пам'ятати: не існує «правильного» способу сумувати. Хтось облаштовує меморіальний куточок, хтось береже окрему річ, а хтось звертається по підтримку до психолога чи до таких самих родин. Головне — не залишатися з болем наодинці.