Полон очима морпіха: голод, втрата ваги та мрія про каву

Колишній військовополонений, морпіх 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського Андрій Петрук поділився спогадами про перебування в російському полоні. За його словами, за час неволі він схуд понад 20 кілограмів: при зрості 172 сантиметри його вага падала нижче 50 кілограмів. Петрук зазначає, що через особливості організму він переносив голод легше, ніж інші бранці.

«Дехто від недоїдання буквально втрачав здоровий глузд. Росіяни це навмисне так чинили, щоб зробити нас неадекватними», — згадує він. На думку Петрука, такі умови створювалися, щоб після повернення додому колишні полонені вже не могли захищати свою країну.

Морпіх розповів, що полонених постійно карали, били та принижували. Їх тримали в зачинених камерах, повністю ізолювали від інформації, а пересуватися по камері дозволяли лише одній людині одночасно. Окремою проблемою була відсутність солодкого: не було ані печива, ані цукерок, навіть чай, який вони називали «помийним», подавали без цукру.

Сам Петрук до полону був кавоманом і мріяв про горнятко кави. Згодом цей напій став для нього символом повернення до нормального життя. Відразу після обміну в Чернігові він попросив кави й випив три чашки поспіль: «Це було блаженство».

Історія Петрука — нагадування про те, через що доводиться проходити українським військовополоненим. Його свідчення допомагають родинам зрозуміти, з якими фізичними та психологічними наслідками можуть зіткнутися їхні близькі після повернення, та чому їм потрібна особлива підтримка.