Село Куликовичі на Волині: 716 жителів, 400-річний дуб і автобус двічі на тиждень

Село Куликовичі, що входить до Колківської громади, розкинулося біля лісу та річки Стир. За словами старости Олександра Климука, тут зареєстровано 716 жителів, серед них понад 30 багатодійних родин. Працюють школа, дитячий садок, Будинок культури та магазин.

Більшість родин, як і раніше, тримають власне господарство, вирощують городину й намагаються щось продавати. Водночас, за спостереженнями місцевих, господарства поступово зменшуються: якщо колись у кожній хаті були корови, свині та коні, то тепер частіше обмежуються птицею, городом або пасікою. Молодь їде на заробітки, зокрема до Польщі, а частина чоловіків працює на будівництві в Луцьку.

Леонід Курдельчук, який усе життя працював у колгоспі трактористом, комбайнером і механізатором, згадує, що в дитинстві великі господарства були майже в кожній сім'ї. Нині через стан здоров'я він не може братися за важку роботу, тож тримає курей і кролів, а по магазинах їздить триколісним велосипедом. Його син, зять і онук служать на фронті.

Ігор Устимчук мешкає в Куликовичах із 1998 року. Він має невелику пасіку — 14 вуликів, 13 із них заселені. «То так скоріше для душі. Бо в нас немає таких медозборів потужних, як де в селах, де є посівні площі. В нас все, що назбирало, з природи, з лісу», — розповідає він. Чоловік каже, що йому дуже подобається це село, і називає його разом із дружиною своїм домом.

Одним із місцевих оберегів Устимчук вважає велетенський дуб на околиці. За його словами, дереву близько 400 років, а обхват стовбура по нижньому зрізу — 4 метри 86 сантиметрів. До нього приходять, щоб відпочити й побути наодинці. «Це місце, де навіює такою могутністю, де навіює спокоєм. Можна прийти до нього, поспілкуватися, обняти, попросити в нього сили для здоров'я», — каже чоловік.

Поруч — ліс, тож місцеві ходять по гриби. Щоправда, цього року через брак дощів сезон ще не почався.

Найпомітніша побутова проблема села — транспорт. За словами старости, міжміські автобуси заїжджають сюди лише раз або двічі на тиждень: один рейс у п'ятницю, ще один у неділю, коли люди можуть дістатися базару в Колках. «Свого часу ми їздили в «Луцькавтодор», щоб нам зробили тут хорошу дорогу. Бо водії обіцяли, якщо буде хороша дорога, до нас будуть заїжджати навіть і проїзні. Але ні дороги, на жаль, ні автобуса», — говорить Олександр Климук.

Старше покоління тримається власними силами. Ганна Шовкович, яка тридцять років співала в місцевій церкві, попри проблеми зі здоров'ям намагається все робити сама. «В мене нема такого, щоб я не вміла робити. Щось таке поламається — я сама лізу. Все, в мене бурчик є на трьох колесах. Що я ще собі даю раду», — розповідає пенсіонерка.

Надія Яцишина живе в Куликовичах 33 роки. У вільний час вона вишиває — ці роботи створювала для синів. Один із них уже чотири з половиною роки служить у війську. Жінка каже, що війна змінила життя родини та плани на майбутнє, а вишивання допомагає переживати тривогу й чекання. «Війна дуже багато змінила всього. Навіть до життя не такий час настав. Вишивання дає таке полегшення. Я заспокоююсь, мені тоді краще», — говорить вона. Город жінки виходить до Стиру, і цього року води в річці помітно поменшало.

Попри труднощі, Надія Яцишина не скаржиться на місце, де живе: «В селі зараз добре жити. Тільки ота клята війна не дає життя. І робота є, і здоров'я, дякувати Богу, є. В нас ліс, природа, ми ходим по грибочки. Надіємось, що щось наладиться, аби оця війна закінчилась. Всі миру чекаєм».

Місцеві не стоять осторонь і допомагають військовим. Як розповів житель Олександр Шилкович, у Будинку культури на вихідних проводять благодійні концерти на потреби ЗСУ.